Збудована у 50-х роках ХХ століття дерев’яна дзвіниця, облаштована греко-католиками села Лісний Хлібичин під церкву, згоріла майже вщент – повідомляє кореспондент КПУnews.
Нещастя трапилося недільного вечора, коли богослужіння закінчилося і храм спорожнів. Вийшовши з хати у тихе надвечір’я, мешканка однієї із сусідніх з церковним двором садиб помітила, як із дзвінниці клубочиться дим. На гучний лемент та крики про допомогу із будинків повисипали люди та кинулися до церкви, схопивши усе, що могло стати у пригоді при гасінні вогню. А тим часом жінка, що побачила пожежу першою, уже зателефонувала до отинійських та коломийських рятувальників.
ЇЇ вчинок виявився надзвичайно доречним, адже будь-які спроби селян самостійно загасити полум’я були марними. З давніх-давен у будь-якому селі на Прикарпатті найошатнішою та найважливішою спорудою була церква. У храмах не тільки проводилися богослужіння, а й вирішувалися складні та нагальні проблеми буття сільської громади. Хата навіть найзаможнішого та найвпливовішого хазяїна не могла бути вищою за церковну дзвіницю. Часи змінилися, та не змінилася роль церкви у житті прикарпатського села.
Зараз на території Івано-Франківщини налічується більше тисячі культових споруд, більшість з яких – пам’ятки архітектури. Люди офірують значні кошти, щоб саме їхній храм був найкрасивішим. Нажаль, іноді недостатня увага, приділена пожежній безпеці церкви, зводить нанівець усі зусилля парафіян. Горять доми Божі, на попіл перетворюється коштовне церковне майно. А цього ж можна було уникнути. Гасіння старих дерев’яних споруд – справа не з легких. Адже у більшості своїй вони не оброблені вогнетривким розчином, тому займаються миттєво і згорають дотла. І, хоча цього разу у ліквідації брало участь близько двох десятків вогнеборців, врятувати дзвіницю не вдалося. Вогонь знищив дах, пошкодив стіни, не пощадив і церковного майна. Від зазіхань полум’я вдалося врятувати тільки капличку, що розташована неподалік. Що спричинило загорання, наразі невідомо. За фактом пожежі ведеться дізнання. Нажаль, при будівництві храму віряни покладалися тільки на господній захист, тому не обладнали споруди протипожежною сигналізацією. Не стало для парафіян наукою і те, що на цьому ж дворі пожежа палала не вперше: уже двічі за минуле століття вогонь нищив тут давніші церковці. Радує одне: на момент загорання у храмі не було парафіян. У іншому випадку усі втрати важко й уявити.
|